З 19 червня по 2 липня дитяча громадська організація "Все робимо самі" разом з монастирем сестер Бенедиктинок відправили 40 дітей на відпочинок в табір "Дитяче селище", що на Франківщині. Цей табір християнського характеру, адже він створений і діє завдяки Римсько - католицької місії "Карітас - Спес". Також в цьому таборі можна відпочивати і без християнського виховання, якщо оплачувати своє перебування за кожен день в якості благодійних пожертв. Що в принципі ми робили багато років поспіль, привозивши дітей та дорослих кожної осені на канікулах. Цього літа нам повезло отримати благодійні путівки, ми так думали, що повезло.
Умови перебування чудові, їжа така, як в дома, різномантні екскурсії, ігри, дискотеки та багато чого цікавого організовувались для дітей.
Дитяча організація "Все робимо самі" направила перебувати з дітьми двох вихователів, які мають багаторічний педагогічний стаж та своїх дітей і знають, як зробити так, аби діти слухались і любили своїх вихователів.
Дітям дуже сподобалось перебування в цьому таборі, адже завдяки вихователям вони відчували любов та турботу.
Наші діти не є католиками, та і віросповідання для нашої організації не є вкрай пріорітетним. Для нас головне, аби кожна дитина, незалежно від віросповідання була огорнута опікою під час перебування в тому чи іншому закладі відпочинку.
Табірні зміни в "Дитячому селищі" проваджують сестри - монахині і християнське виховання дітей тут на високому рівні, але чи має це виховання бути таким наполегливим, щоб дійти до непорозуміння з вихователями і дітьми?
вперше, наша організація зіткнулась з протистоянням з сестрами, які ведуть всю табірну програму. Я, католик, але я скільки працюю з дітьми то в наших католицьких таборах ніколи не насаджувалась примусово релігія, до цього разу. На мою думку ми, католики мали би показувати приклад Божої любові і милосердя без всіляких примусів, без всіляких намагань покорятись прагненням сестер, які по моїм спостереженням не вміють знаходити спільної мови з вихователями і дітьми. Ми маємо своїм прикладом показувати християнське виховання, а дитина чи дорослий самі, побачивши справжність любові Ісуса, бажали би прийти до нього. Я висловив свою думку і знаю, що багато людей думає, що якщо поїхали діти в благодійний табір то мають мовчати і виконувати всі накази. В нашому випадку все так і мало бути, але я, Слава Богу послав опікуватись хороших вихователів, які наших дітей не дадуть ображати нікому. Страшно, коли в один автобус саджають 85 дітей і 8 дорослих, коли місця в автобусі розраховані на 40 осіб і везуть на екскурсію, де дороги розбиті і вузькі, коли ти їдеш і молишся, аби автобус не перекинувся від переповнення. Ніколи я ще такого не бачив, але цього разу таке було. І було би напевно і далі, якщо б я не заборонив своїм вихователям сідати в такий автобус, в який відповідальна сестра - монахиня за екскурсії прагнула посадити весь табір, а це 120 осіб. Це християнська любов до дітей, чи неповага і прояв байдужості за життя кожної дитини? Але після того, як наші вихователі і я, в тому числі, почали говорити про кримінальну відповідальність, для Житомира знайшовся окремий автобус. Хіба треба вже доводити людей, які приїхали на відпочинок до різних розборок? Це не по християнськи. Житомирські діти стали прикладом для інших дітей з різних регіонів, як треба прибирати в будиночках і на території, як потрібно себе вести в їдальні, як потрібно йти з вихователями на екскурсії і я вважаю, що саме це і є християнське виховання - де діти поважають своїх вихователів, а вихователі своїх дітей, адже вихователь має стати другом для дитини, а не якимсь Фюрером.
Наші діти, на окремому автобусі побували в Яремче, побували на Яблуницькому перевалі, у Ворохті та багато де ще, і все це їм дуже сподобалось. Сподобалась атмосфера любові, яку проявляли до них вихователі і я дуже вдячний Галині Вербицькій та Катерині Слідзевській за мужність і стійкість над труднощами, які вперше нас спіткали.
Все це я пишу, бо мене обурює те, що з чудового табору, де відпочивали діти і дорослі з різних віросповідань і вони відчували справжню Божу любов, зараз перетворюють на табір в який не хочеться повертатись і хочеться піти з католицької спільноти, адже бачиш такі речі, яких до сьогодні не бачив. Хочеться, аби в нашій католицькій спільноті не було лицемірства і за це я молитимусь.
На останок діти із Житомира підготували для всього табору і для сестер - монахинь концерт подяки за перебування в таборі.
Насправді, дуже хочеться возити дітей на відпочинок в цей табір, але тепер ми знаємо, що по благодійним путівкам ми дітей не повеземо бо ми відчуваємо себе якимись відбросами суспільства, а краще будемо платити за кожень день перебування в цьому таборі наших дітей, аби вони відчували Божу любов та турботу вихователів, які вміють працювати. А людям, які показують псевдовіру, думаю в таких таборах не місце праці.
Відпочинок Слава Богу вдався і діти щасливі повернулись додому.